Закрити
Типові відхилення у поведінці дитини-дошкільника та їх корекція
20 Червня 2013, 15:42 , Переглядів: 10669
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Типові відхилення у поведінці дитини-дошкільника та їх корекція Фото: http://shrinkcandy.com Типові відхилення у поведінці дитини-дошкільника та їх корекція

У психологічній практиці часто доводиться мати справу з дітьми дошкільного віку, яких характеризують по-різному: "агресивний", "упертий", "конфліктний", "вередливий", "закомплексований", "тихий", "загальмований" тощо. Це категорія дітей, які своєю поведінкою досить помітно відрізняються від ровесників.

Як свідчать наші спостереження та експериментально-психологічні дослідження, розвиток психічних процесів цієї групи дошкільників відбувається в межах вікової норми, і відхилення у дитячій поведінці не зумовлені клінічною симптоматикою. Однак ускладнення і труднощі, які переживає кожна дитина, хвилюють дорослих (вихователів і батьків) і потребують від них підвищеної уваги та особливої педагогічної майстерності.

Кожна дитина — неповторна, тому й підходити до неї потрібно з урахуванням тих впливів, які справляють на неї виховання, навчання та соціальне середовище. Дорослі мають зрозуміти справжні причини відхилень у поведінці дитини з огляду на її індивідуально-типологічні особливості, можливості й інтереси, стиль сімейного виховання. Через спостереження за дитиною в різних ситуаціях: як вона поводиться в нових умовах, як реагує на труднощі під час виконання навчальних завдань, яким способом вирішує конфлікти, вихователі матимуть змогу виявити відхилення в дитячій поведінці та скоригувати їх. Безперечно, ця допомога стане продуктивною, коли буде відома модель сімейних стосунків, тих різноманітних впливів, яких зазнає дитина від членів своєї сім'ї — людей різної статі, віку, вподобань, які повсякденно, щомиті виховують своїми вчинками, інтонацією, висловлюваннями, жестами, мімікою. Справедливо зазначити, що від того, наскільки серйозно батьки ставляться до дитячих проблем, як глибоко розуміють її емоційний стан, допомагають їй оволодіти новими способами адаптації, залежатиме формування важливих моральних якостей, рис характеру, способів поведінки, які мають винятково важливе значення для наступного вікового періоду життя їхньої дитини.

Для формування та розвитку здорової особистості вирішальне значення має ранній емоційний досвід. Якщо дитина дошкільного віку розвивається відповідно до встановлених вікових норм, то головною причиною відхилень в її поведінці є здебільшого неправильне виховання в сім'ї. Відсутність системи ціннісних орієнтацій, непослідовність сімейних дисциплінарних вимог, невміння дорослих налагодити психологічний контакт з дітьми спричинюють виникнення таких відхилень у дитячій поведінці, як агресивність, замкнутість, пасивність, тривожність, невпевненість, плаксивість. Таким дітям важче призвичаїтися до нового, вони частіше конфліктують з ровесниками та членами своєї родини.

Численні психологічні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів підтверджують велике значення дитячо-батьківських стосунків у розвитку кожної особистості. Як зазначав Г.С. Костюк, виховання, яке зводиться лише до зовнішніх впливів (накази, заборони, тощо) та ігнорує внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах і прагненнях вихованців, приречене на невдачу. Воно породжує негативні риси дитини, які спочатку виникають як ситуаційні явища і виражають її протидію грубим вимогам дорослих, а згодом закріплюються і перетворюються на стійкі характерологічні риси.

До основних типів неправильного виховання спеціалісти відносять емоційне відчуження (тип "Попелюшки"), "гіперопіку" та "гіпоопіку", виховання за типом "кумира сім'ї", підвищену моральну відповідальність і тип "вихователів-конкурентів".

Гіпоопіка — це вид украй неправильно організованого виховання, що виявляється у цілковитій безконтрольності та відсутності нагляду, інтересу до справ дитини, її проблем і захоплень. Діти відчувають, що дорослим байдуже до них. Брак постійної батьківської уваги, відсутність режиму, недостатній контроль за поведінкою дитини часто стають причиною знайомства з асоціальним оточенням.

Абсолютна протилежність такому вихованню — гіперопіка, що передбачає надмірну опіку та дріб'язковий контроль за кожним кроком дитини. Низка постійних, заборон, коли дитина не має права на власну думку, прийняття рішення, самостійність та відповідальність, створює в неї враження, що їй "все не можна", а ровесникам "все можна". Зрозуміло, що за таких умов дитина не має змоги вчитися на власних помилках і накопичувати особистий досвід.

Виховання за типом "кумира сім'ї" проявляється в надмірній опіці, коли батьки намагаються максимально і некритично задовольнити всі забаганки своєї дитини. З дитинства малюк росте в атмосфері постійного схвалення, обожнювання, захоплення ним. Такі умови фактично програмують дитину на кризову ситуацію в майбутньому, звичка бути найкращою та найпершою, високий рівень домагань, з одного боку, та брак особистого досвіду, невміння працювати — з іншого, можуть стати причиною істеричної дитячої поведінки.

Виховання за типом "Попелюшки", або емоційного нехтування, призводить до того, що дитина почувається непотрібною в сім'ї, вона — тягар для своїх батьків, без неї було б вільніше всім. Ситуація ще більше ускладнюється, коли в дитини є брати або сестри, до яких ставляться набагато краще. Постійне усвідомлення себе небажаною, нелюбимою стає головною причиною невротизації дитячої особистості.

Різновидами неправильного виховання в сім'ї є також жорсткі взаємини: суворі покарання за незначні провини, "зривання зла" на дитині. Вся сім'я перебуває в атмосфері неприязні, між членами родини виросла невидима стіна, кожен живе сам по собі, без допомоги, підтримки, турботи інших. Навіть, якщо в сім'ї немає бійок та голосних лайок, такі обставини впливають на подальший психічний розвиток дошкільника.

У випадку завищеної моральної відповідальності батьки покладають великі надії на майбутнє своєї дитини і очікують від неї великих успіхів. Найчастіше ці вимоги — проекція нездійснених задумів та мрій батьків. Дитина постійно зосереджена на тому, щоб не засмутити своїх рідних, виправдати їхні надії, внаслідок чого відчуває постійну тривогу, напруженість, втому, що також впливає на стан її психіки та поведінку.

Ще однією причиною дисгармонійного виховання вважають наявність "вихователів-конкурентів". Це приклад сім'ї, де одночасно вихователями є представники кількох поколінь. Батьки, бабусі, тітки дотримуються різних поглядів щодо методів виховання, впроваджуючи їх, часто конкурують між собою. Такий виховний "безлад" може стати джерелом неспокою для малюка, спричинить хворобливі прояви в його поведінці.

Як свідчить досвід, батьки, які звертаються за психологічною допомогою стосовно "проблемних" або "важких" дітей, самі в дитинстві потерпали від конфліктів з близькими дорослими. Нині ж вони підсвідоме відтворюють "знайомий стиль" виховання. Безперечно,значення моделі батьківської поведінки важливе не тільки на ранніх етапах розвитку дитини, вплив її зберігається і протягом усього життя.

Відсутність або недорозвиненість емоційних стосунків з близьким сімейним оточенням, особливо з матір'ю, може стати причиною неблагополучного розвитку особистості. Ранній період прихильності до матері є ніби емоційним еталоном у наступних стосунках з людьми. Дитина, яка пережила материнську несправедливість і образу, стає хворобливо сприйнятливою до найменших проявів байдужості, дедалі більше замикається в собі, протиставляючи існуючому та уявному злу свою неслухняність, виявляючи упертість, робить все наперекір дорослим, щоб нагадати про себе, заявити людям про своє право на увагу, — застерігав відомий педагог В.О. Сухомлинський. Дефіцит духовної близькості з батьками ускладнює ідентифікацію з ними, провокуючи пошук зразків наслідування поза рідною сім'єю.

Важливо зазначити, що діти вчаться в батьків відповідних способів поведінки не тільки через декларовані правила, а й через спостереження за їхніми стосунками. Коли вимоги до правил поведінки та батьківський приклад будуть співпадати, то і дитина буде відтворювати батьківську поведінку, та якщо батьки говорять одне, а роблять інше, вимагають від малюка чесності, а самі обманюють один одного, закликають до стриманості, а самі сваряться і б'ються, то для дитини ситуація особистого вибору поведінки буде дуже складною.

Надзвичайно важливим моментом для кожної дитини і відповідальним для батьків стає входження її в нову соціальну групу — відвідування дитячого дошкільного закладу. Перші дні і навіть місяці перебування в дитячому садочку стають для багатьох дошкільників важким випробуванням. Розлука з матір'ю, присутність незнайомих дорослих, перебудова звичного стилю життя викликають у багатьох дітей вередування, упертість, плаксивість, розладнується сон, знижується або зовсім зникає апетит, спостерігається тимчасова втрата навичок самообслуговування, іноді з'являються нервові тики й енурез.

Багатьом із зазначених неприємностей можна запобігти, якщо дбайливі батьки зможуть правильно і завчасно організувати адаптивний період для своєї дитини. Наприклад, ще задовго до офіційного відвідування дитячого садочка вони разом з дитиною знайомляться з вихователем і дітьми, вивчають режим групи, оглядають кімнати, гуляють на його подвір'ї, в перші дні перебування малюка у групі забирають його раніше або протягом деякого часу мама залишається з дитиною.

Рекомендовані прийоми допоможуть поступово звикнути до режиму дня, занять, нових ровесників. У дошкільнят зменшаться емоційне напруження, тривожність, формуватиметься позитивне ставлення до перебування у садочку. Більшість дітей переступають поріг дошкільного закладу у віці, який спеціалісти називають "кризою трьох років", початком усвідомлення свого "Я". Малюк спочатку діє, а потім пізнає себе у новій якості, що призводить до суперечностей з тими, хто поруч. Поява відомого всім "Я сам" характеризується підвищеною вразливістю до оцінок дорослого.

Однією з форм протесту проти обмеження дитячої самостійності є така особливість поведінки, як упертість. Уперта дитина чинить опір вимогам дорослих, якщо ці вимоги суперечать її бажанням та намірам, вона категорично вимагає або обстоює тільки те, про що сама сказала, а початкове рішення визначає подальшу дитячу поведінку. В таких ситуаціях дорослий має дбайливо добирати форму пред'явлення своїх вимог дитині, що дасть їй змогу зробити власний вибір. Коли ж дитина повстає проти всієї системи стосунків, що склалися, а не проти конкретних вимог дорослого, то психологи називають цей прояв поведінки непокірливістю або ж норовливістю. Малюк прагне робити все самостійно, наполягає тільки на своїх потребах і не сприймає того, що пропонують Інші. Така гіпертрофована тенденція до самостійності може призвести до свавілля, неадекватності поведінки дитини та спровокувати додаткові конфлікти з дорослими. Якщо конфліктність стає регулярною, то говорять про протест-бунт. Описані явища призводять до того, що дитина психологічно віддаляється від близьких дорослих, змінюється її ставлення до інших і до себе.

Безпідставна плаксивість, некерованість, вередування можуть зумовлюватися типом темпераменту дитини. Обмеження та заборони, звичні для однієї дитини, викликають раптовий емоційний протест в іншої. Такий стан характерний для дітей з неврівноваженим типом нервової системи, з помітною перевагою процесу збудження над гальмуванням. Спостерігаючи за розвитком дитини-холерика, можна побачити різні форми емоційного протесту: гнів, крики, сльози, "моторну бурю" і навіть спрямовану агресію. Такі діти зазвичай кидаються на батьків, б'ються, кусаються. На противагу холерикам, діти з меланхолічним типом темпераменту швидко стомлюються, стають пасивними, кволими, майже не протестують проти батьківських заборон. Боротьба за незалежність у дітей вираженого сангвінічного та флегматичного типів теж негативно позначається на їхній поведінці. Зовні вони нібито і виконують заборони дорослого, але пристосовуються обминати їх, починають діяти тишком-нишком. І якщо дорослі не сприйматимуть прагнення малюка до самостійності як норму, то він навчиться приховувати свої почуття або знайде інші способи психологічного захисту. Часто кусання нігтів, смоктання пальців, виривання волосся, а іноді нервові тики й енурез стають інтрозахисними діями для дитини, що перебуває у стані психологічного неблагополуччя.

Одним з ефективних корекційних прийомів у роботі з "проблемними" дітьми вважають емоційне запобігання їхнім майбутнім вчинкам, тобто свідоме програмування дорослим тільки позитивних дій та результатів. Інтонаційно озвучене позитивне навіювання суголосне віковим особливостям емоційного сприймання дітей дошкільного віку, воно ґрунтується на їхній потребі "бути хорошим", тому категоричне серйозне "моралізування" не матиме бажаного впливу, хоч і є сильним подразником для дитячої нервової системи. Звичайно ж, великої помилки припускаються ті дорослі, які у спілкуванні з дитиною основним виховним методом вважають повчання та залякування.

У практичній роботі психолога з дітьми, які мають відхилення у поведінці, трапляються випадки, коли дошкільникові в новій групі присвоюють якесь прізвисько, підкреслюючи негативну рису або ж учинок, чим автоматично зараховують його до "недисциплінованих", "неслухняних". У такій несправедливій ситуації малюк змушений протестувати, прагнучи реабілітувати себе, при цьому в нього підвищується чутливість до особистої уваги та позитивної підтримки з боку вихователя. Компенсуючи неувагу дорослого, дитина обирає найпростіший та найдоступніший для неї спосіб — демонструє погану поведінку. Відтепер увага вихователя буде прикута до цього конкретного "порушника". Як відзначають психологи, особливо схильні до таких "маневрів" діти, в сім'ях яких не дотримуються моральних норм поведінки, використовуються неадекватні виховні прийоми, коли діти безпосередньо засвоюють негативні форми поведінки з атмосфери сімейних стосунків.

Прояви дисгармонійного сімейного виховання стають ще очевиднішими, коли діти дорослішають і діапазон словесного впливу на них розширюється та ускладнюється. Це значно активізує їхню взаємодію з найближчим соціальним середовищем, вони починають діяти помірковано, емоційно, передбачаючи наслідки своєї поведінки, але водночас життя дошкільників помітно ускладнюється через нові правила та вимоги, а їхні учинки не завжди задовольняють дорослих та не завжди відповідають прийнятим нормам поведінки. Дошкільники, яких дорослі називають "проблемними" або "важкими", у схожих режимах роботи чи схожих критичних ситуаціях демонструють різні емоційні реакції, самооцінку та сприйняття психологічної допомоги.

У процесі роботи з дошкільниками, що мають відхилення в поведінці і потребують особливої уваги дорослих, було виділено дві умовні групи дітей з огляду на їхні учинки та прояви емоційно-вольового реагування. Першу групу — "проблемно пасивні" — склали дошкільники, які відрізняються серед своїх ровесників невпевненістю, плаксивістю, тривожністю, сором'язливістю, страхами тощо. Як ми вже зазначали, вони не мають якихось відхилень у психічному розвитку, а особливості їхньої поведінки значною мірою зумовлені впливом мікросередовища, в якому вони виховуються.

Дошкільники групи "проблемно пасивних" нерішучі у стосунках з іншими. При зауваженнях або невдачах на заняттях "випадають з процесу", часто плачуть, довго залишаються емоційно "згаслими", безсилими, майже ніколи не звертаються по допомогу. Вони настільки невпевнені в собі, що навіть через тривалий час вважають, що не виконають завдання. На заняттях хронічно потребують додаткового стимулювання: повторення інструкції, наказу, навчання, допомоги, віддають перевагу малюванню та ліпленню, тихим іграм з невеликою кількістю учасників, психологічно комфортніше почуваються з молодшими дітьми. Порушення звичного режиму та порядку, поява незнайомих людей, висловлене дорослим невдоволення може стати причиною появи тривожності і довготривалого пригнічення. Іноді у відповідальних для дитини ситуаціях можна побачити, як напружується її тіло, червоніє та вкривається потом личко, зволожуються очі. Особливо це стосується дітей зі слабким типом нервової системи, коли нові подразники сприймаються як занадто сильні, такі, що загрожують індивідові та викликають почуття тривоги.

Психологічні дослідження свідчать, що діти цієї групи дуже часто мають занижені уявлення про себе та власні можливості. Низька самооцінка дитини — це здебільшого наслідок неблагополучного сімейного виховання. Зокрема, дослідження М.І Лісіної свідчать, що діти із заниженими уявленнями про себе виховуються в сім'ях, де на них не звертають уваги, звинувачують, принижують, вважають "невмілими" та "невдахами". Якщо дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, які його неправильно виховують і неадекватно оцінюють, то і дитяче уявлення про себе буде заниженим, викривленим. Своєрідним психологічним захистом для дошкільнят з низькою самооцінкою і тривожністю стають придумані ними ритуали та жести.

Варто зауважити, що бажання бути непомітним зумовлюється не лише об'єктивною складністю конкретного завдання, а й невпевненістю у власних силах. Зазвичай у стані емоційного пригнічення різко зменшується продуктивність праці, розладнуються процеси мислення, знижується увага. Чим пригніченішою почувається дитина, тим менше вона розуміє і запам'ятовує те, що їй пояснює вихователь. Іноді вона не в змозі пригадати інформацію, яку добре запам'ятала раніше, а присутність незнайомого дорослого викликає скутість робочої пози, рука напружується, від чого написані в зошиті букви та цифри нечіткі, дрібні, нерівні. Для малюнків "проблемно пасивних" дітей характерні маленькі зображення, невиразність ліній та фігур, невеликий вибір кольорів та недостатня їх насиченість. Зважаючи на те, що період продуктивної діяльності цієї групи дітей обмежений 15-20 хв. (як правило, після цього темп роботи уповільнюється, більшає помилок, і дитина відмовляється виконувати завдання), режим і послідовність занять складаються відповідно до цих вимог. У такі моменти дуже важливо не поглибити дитячу вразливість, не посилити страх зробити щось неправильно. Для формування впевненості та появи зацікавленості вирішальною є позиція вихователя, його реакція, спокійний тон, підбадьорливий погляд, зацікавленість і безпосереднє співчуття.

Прикладом правильного виховного підходу може слугувати такий. Пізньої осені до підготовчої групи привели новеньку дівчинку. Останній рік Настуня проживала з бабусею в іншому районі міста: мама працювала позмінно, а батько часто випивав. Дівчинка була нерішучою, сором'язливою, дуже чекала маму на вихідні, пам'ятала про конфлікти між батьками, переживала розлуку з ними. Ляльки стали для неї найкращими подружками, "розуміли" її, з ними можна було гратися і розмовляти. На вулицю Настя виходила лише в супроводі бабусі, з іншими дітьми майже не спілкувалася.

Надійшов час визначитися з підготовкою до школи, і мама вирішила віддати доньку в дитячий садок. Серед своїх нових ровесників Настуня вирізнялася невпевненістю, полохливістю, на запитання відповідала дуже тихо, ковтала закінчення слів, ніколи не починала розмову першою. Розуміючи складний душевний стан дівчинки, вихователька побудувала відповідну модель спілкування. Кожний ранок вона зустрічала новеньку привітним поглядом, затримуючи її руку у своїй, гладила Настю по спині, хвалила її платтячко або зачіску. Крім підтримки різними невербальними способами, голосно відзначала найменші успіхи новенької в іграх та на заняттях, однак утримувалася від доручень, які потребували ініціативи та інтенсивного спілкування. Забираючи доньку, мама часто дізнавалася, що її Настуня зробила дужу гарну аплікацію, акуратно написала палички, а пальмочка, яку вона поливала, ще трохи підросла.

Після бесіди з психологом Настю зарахували до психокорекційної групи (виявилося, що вона боїться темряви і "чорного дядька"), а маму запросили на психологічну консультацію. З часом Настя посміливішала, стала впевненішою, проявляла Ініціативу в іграх, часто першою починала розмову.

Спеціалістам, які працюють з дошкільниками, відомо, як під впливом доброзичливого ставлення, схвалення (навіть перебільшеного) дитина змінюється на очах, стає веселішою, кмітливішою, розкутішою. Іноді для того, щоб підняти статус невпевненого, сором'язливого дошкільника, психологи рекомендують тимчасово перевести його в молодшу групу "на допомогу" вихователеві. Як показує досвід, нова роль для нього буде тільки на користь, дитина почуватиметься вільніше, в голосі з'явиться більше впевнених ноток, дикція стане чіткішою. Усе це підтримує повагу дитини до себе, а почуття пережитого успіху допомагає не пасувати перед вимогами, що зростають.

Для успішної корекційної роботи з дітьми групи "проблемно пасивних" вихователі можуть використовувати такі прийоми:

  • створити і підтримувати у групі атмосферу взаємоповаги і тактовного спілкування;
  • не використовувати прямого негативного порівняння з більш успішнішими та вправнішими ровесниками;
  • підтримувати дитину всіма позитивними невербальними засобами;
  • не ставити неочікуваних запитань;
  • розділити на етапи виконання навчальних завдань, підтримувати і хвалити на кожному етапі;
  • періодично ставити запитання або завдання, які не будуть для дитини заважкими;
  • не одразу залучати дошкільника до видів діяльності, складником яких є змагання або порівняння;
  • формувати впевненість у собі не тільки позитивною оцінкою, а й відзначати старанність і цілеспрямованість "проблемної дитини";
  • намагатися вирішувати всі непорозуміння тільки з гарною перспективою.

Дошкільникам, які за поведінковими вчинками входять до другої групи — "проблемно активні", достатньо незначного приводу, щоб вони стали конфліктними, впертими, забіякуватими, нестриманими, агресивними тощо. Як ми зазначали, вони розвиваються у межах вікової норми, а головною причиною таких проявів поведінки можуть бути складні, дисгармонійні сімейні стосунки. Поведінка цих дітей викликає багато нарікань вихователів. Від своїх ровесників вони відрізняються спільними "проблемними" рисами: грубістю, невмінням поступатися, застосуванням сили для досягнення бажаного, частими протестами проти вимог та зауважень вихователів. В умовах заняття можуть коментувати свою роботу, штовхати сусіда, заважати йому, дуже емоційно реагувати як на успіх, так і на невдачу, вимагати кращу оцінку. У спільних іграх люблять командувати, бути першими, на прогулянках перебувають подалі від вихователів, бігають, кричать, стають заводіями шумних сцен.

Некерованість їхньої поведінки завжди спричинює сварки, образи, адже вони не поступаються іншим дітям, конфліктують, обстоюючи свої права та інтереси, ревниво ставляться до похвали старших. Такі діти завжди щось придумують, за їхньою ініціативою часто закінчуються одні ігри та розпочинаються інші (особливо це помітно в іграх за правилами). Спалахи роздратування та агресивності "проблемно активних" можуть спровокувати категоричність дорослих, різке обмеження самостійного вибору та дитячих задумів. Часто обстоюючи свою "самостійність", діти порушують усталені правила і порядки.

У дошкільників з недостатнім розвитком функції довільної саморегуляції завжди виникають проблеми з виконанням навчального завдання, їм потрібно більше часу, щоб угамуватися, а невміння зосереджено слухати вихователя стає причиною неповного розуміння інструкції щодо виконання завдання або правильної "орієнтації" на сторінці зошита. Ці діти зазвичай порушують правила виконання роботи, плутають послідовність елементів завдання, припускаючись помилок, виправляють їх, але знову роблять аналогічні. Рвучкість, різкість і неорганізованість рухів стає причиною неохайних, зім'ятих аркушів паперу та зошитів з виконаними завданнями, незакінчених фігурок з пластиліну, перекошених та недобудованих конструкцій. Спостерігаючи за такими дітьми, можна пересвідчитися, що вони, зазвичай, не зосереджуються на обмірковуванні завдання, а одразу ж приступають до його виконання, часто відволікаються під час роботи, а іноді навіть не пам'ятають умови завдання. Незважаючи на власні помилки, діти із задоволенням коментують і висміюють огріхи в роботах своїх ровесників. При ускладненні будь-яких завдань навчального характеру ці дошкільники виконують роботу значно гірше, щоразу більше відволікаючись, втрачаючи цілеспрямованість. За присутності дорослого в них покращується зосередженість та поліпшуються результати роботи.

Однак важливо пам'ятати, що відхилення у поведінці "проблемно активних" дошкільників залежать від жорсткої регламентованості з боку дорослих. Часто агресивність, конфліктність, упертість є наслідком непосильних психологічних і фізичних навантажень у дитячому садку. Залежно від особливостей центральної нервової системи та рівня вікового розвитку дитини головними стресогенними чинниками можуть бути: категоричність у дотриманні певних правил поведінки, дисципліни та режиму; тривале перебування серед великої кількості дітей; одночасність кількох вимог до дитини; часті порушення звичного розпорядку дня.

Для ефективної роботи з дітьми, що мають відхилення в поведінці, рекомендуємо вихователям один з ефективних методів корекції — статусну психотерапію. Дошкільника, який агресивно і зверхньо поводиться в групі, на деякий час радимо перевести до старшої групи, що значно понизить його статус. Крім того, можна доручити йому стежити за чистотою рук своїх одногрупників, чергувати в кімнаті або ж спостерігати за погодою, поливати квіти тощо.

У роботі з "проблемними" дітьми дуже важливо запобігти виникненню напруженої ситуації, агресивному вчинкові дитини. Для цього пропонуємо ще один прийом, який добре зарекомендував себе у практичній роботі з дітьми, що мають відхилення у поведінці та потребують допомоги дорослих. Цей прийом виконується поетапно.

  1. На першому етапі дорослий (вихователь) ніби потурає дитині: часто поглядає на неї, хвалить перед іншими, висловлює нейтральні зауваження, має тілесний контакт з нею. За такого ставлення дорослого дошкільник починає краще поводитись, продуктивність його посильної роботи зростає, він більше довіряє своєму вихователеві.
  2. Коли закріпились позитивні результати першого етапу, дорослий переходить до другого: змінює свою тактику і приділяє дитині увагу та поглядає на неї тільки тоді, коли її поведінка відповідає його очікуванням, саме так підкреслюючи її позитивні досягнення дошкільника.
  3. На третьому етапі вихователь використовує "перервну" схему підкріплень: звертає увагу на дитину лише у разі її гарної поведінки, постійно збільшуючи інтервали між позитивним підкріпленням.

Систематичне проведення відвертих бесід з конкретним порушником поведінки, формування в нього переконання, що поважають та визнають лише тих, чиї вчинки є соціальне корисними, — приклад ще одного способу, який допоможе змінити поведінку дітей на краще.

На допомогу дорослим у їхній спробі адекватно оцінити поведінку "проблемних" дошкільників, у виборі відповідних корекційних прийомів пропонуємо таблиці 1 і 2.

Таблиця 1

Діти групи ненормативно активного реагування

Характерні ознаки емоційно-вольових проявів Типові характеристики у навчальній та ігровій діяльності Корекція та підтримка
  • агресивність, упертість;
  • жорстокість;
  • конфліктність;
  • гнівливість;
  • непосидючість;
  • галасливість;
  • нестриманість;
  • імпульсивність;
  • підвищена   комунікативність;
  • висока навіюваність;
  • вразливість;  демонстративність
  • метушиться, викрикує;
  • відволікається;
  • провокує конфлікти;
  • активно відстоює себе;
  • негативно оцінює інших та зневажає;
  • не витримує дистанції з дорослими;
  • вимагає кращої оцінки або похвали;
  • невисоке зосередження та низький контроль послідовних дій, нерівномірності у роботі залежить від присутності дорослого;
  • неохайність під час виконання завдань;
  • рухи в роботі розмашисті, не точні;
  • віддає перевагу рухливим гамірливим іграм;
  • не дотримується правил гри, часто встановлює свої правила гри;
  • непорозуміння вирішує з позиції сили;
  • не усвідомлює своїх помилок;
  • не дотримується черги
  • налагодити довірливі та близькі стосунки
  • давати систематичні доручення для організаторської діяльності;
  • доручені завдання виконувати поетапно;
  • об'єктивно ставитися до успіхів та досягнень дитини;
  • невербальна та вербальна підтримка тільки позитивних учинків;
  • ізоляція дитини на момент агресії;
  • не фіксувати увагу оточуючих на агресивних тенденціях;
  • установити заборону на агресивні дії;
  • проступки розбирати індивідуально і тільки в спокійних умовах;
  • для урегулювання самооцінки перенести у старшу групу;
  • активна участь у різних видах художньої самодіяльності та творчих гуртках:
  • створити оптимальні умови для розвитку творчих здібностей

Таблиця 2

Діти групи ненормативно пасивного реагування

Характерні ознаки емоційно-вольових проявів Типові характеристики у навчальній та ігровій діяльності Корекція та підтримка
  • нерішучість;
  • виражена сором'язливість;
  • плаксивість;
  • часті соматичні скарги;
  • перевага негативних емоцій;
  • понижене емоційне вираження;
  • тілесна млявість;
  • зниження інтересів та сили вражень;
  • невпевненість та напруженість у позі;
  • тихий голос, іноді розлади звуковимови;
  • уникнення тілесного контакту; можливе кусання нігтів, губ;
  • тривале емоційне пригнічення після невдач
  • низька продуктивність у роботі;
  • боїться нових справ;
  • під час виконання завдання - напруженість, скованість;
  • після позитивного стимулювання виражений комплекс "пожвавленості";
  • схильний до дрібних малюнків, зменшених букв, знаків;
  • мала насиченість та кольорова невиразність у малюнках;
  • виконання письмових робіт краще, ніж усних;
  • невисока ініціатива;
  • надає перевагу спілкуванню з меншими дітьми;
  • уникає конфліктних ситуацій;
  • у разі конфлікту - пасивний, плаче, тікає;
  • в іграх задовольняється незначними другорядними ролями;
  • при невдачах або зауваженнях починає плакати;
  • майже не звертається по допомогу
  • потребує стимулювання у різних видах роботи;
  • відмічати всі позитивні результати, "промахів" не помічати;
  • завдання і доручення не давати зненацька;
  • уникати доручень з елементами вираженого лідерства та спілкування;
  • завдання ускладнювати поступово, тільки після виконання попереднього;
  • для позитивного самоствердження переводити у молодшу групу;
  • максимальна доброзичливість та лагідність у стосунках;
  • потребують повторної інструкції, допомоги, підказки, навчання;
  • тільки позитивне вербальне та невербальне стимулювання;
  • забезпечення звичних умов та обстановки

Зміцнити віру дитини в те, що вона сама може управляти своєю поведінкою, своїм життям, — головне завдання вихователя. Довіра до педагога зростатиме, якщо він буде не тільки турботливим, а й поважатиме дітей, виховуватиме їхню відповідальність за особисту поведінку. Цьому сприятимуть запитання: "Чого навчив тебе цей випадок?", "Про що ти думаєш?", "Що ти відчуваєш?", "А як би ти вчинив?" і уважне вислуховування думки вихованця.

Ми можемо розвивати в дітей відкритість і співчуття до інших, допомогти їм упоратися зі своїми страхами, показати, як жити без насильства. Для цього лише необхідно дати їм змогу відкритися, розказати про свої тривоги, про найважливіше чи найболючіше, а коли дитина роздратована або скривджена, слід допомогти їй розв'язати свою проблему "без кулаків".

З урахуванням відповідності показників розвитку психічних процесів дошкільників віковій нормі та відсутності в них клінічної симптоматики можна визначити критерії відхилень у поведінці дітей дошкільного віку:

  • неадекватне спрямування емоційних переживань та їх вираження;
  • невідповідність самооцінки;
  • недостатній розвиток довільної саморегуляції;
  • труднощі у налагоджуванні контактів з дорослими та ровесниками.

У роботі з дошкільниками, які своєю поведінкою помітно виділяються серед ровесників, особливо значущою є гра. Як лакмусовий папірець, гра виявляє стан дитячої поведінки. У грі можна заохочувати дитину до активності, самостійності, хвалити її за наполегливість, уміння захистити себе, зміцнювати її віру у власні сили. Ігрова ситуація дає змогу дорослому здійснювати виховний вплив на дошкільників, коли ведучий гри (вихователь або психолог) може опосередковано впливати на кожну дитину через атмосферу емоційної близькості до групи та підтримки інтересів до інших учасників. У грі дитяча ініціатива стає виразнішою, або ж дитина більше дотримується правил і обмежень, ініційованих дорослим.

У представлених ігрових ситуаціях дошкільники відпрацьовують свої "травмівні проблеми", тобто відбувається емоційне реагування, яке передбачає вільне вираження особистих емоцій і прояви душевної теплоти й уваги з боку ровесників та дорослих. Під час ігрової ситуації використовуються спеціально розроблені методи і прийоми, зміст яких відповідає корекційним завданням. Для учасників сюжетно-рольових та спеціальних ігор-драматизацій застосовуються прийоми десенсибілізації страхів, створюється атмосфера сприяння емоційній децентрації, полегшується ситуація спілкування.

Використовуючи на заняттях запропоновані ігри, потрібно пам'ятати, що кожна така гра несе полі-функціональне навантаження. Це означає, що підчас гри можна вирішувати різноманітні завдання: підвищувати самооцінку дітей, зменшувати емоційну напругу і страхи, допомагати налагоджувати партнерські стосунки з дорослими. В дитячій грі дуже важливо підтримувати й закріплювати спроби учасників змінити свою поведінку, продовжувати розвивати довірливі стосунки між ними, стимулюючи їх до взаємодії між собою, навчаючи цінувати дружню підтримку. Дорослі можуть дозволити дітям виразити свої негативні почуття, але необхідно проаналізувати їх після гри. За такої позиції дорослого дітям легше буде приймати самостійні рішення, вони навчаться бути відповідальними за свої учинки.

Для групових занять з дошкільниками, які мають відхилення у поведінці, пропонується набір корекційних ігор, які можна проводити в дитячому садку, на природі, вдома.

Замінялки

Мета гри: зняття емоційної напруги та невпевненості в собі, закріплення позитивних контактів, ідентифікація себе з іншими, розвиток навичок спілкування.

Учасники гри сідають у велике коло. Ведучий (вихователь) просить помінятися місцями тих дітей, які мають спільну ознаку. Наприклад: "Пересядьте всі ті, в кого є сестри", "...кого часто ображають", "...у кого немає друзів", "...хто любить банани", "...хто допомагає бабусі". Діти міняються місцями, а ведучим стає той, хто залишається без місця.

Після закінчення гри учасники відзначають, чиї пропозиції були найоригінальнішими, що найбільше сподобалося, чи мали вони якісь труднощі і який настрій у них після гри.

Гра дуже результативна в інформаційному плані, тому рекомендована для адаптації новеньких і допомагає розв'язати конфлікти, що виникають у групі.

Зірочка

Мета гри: зниження негативізму, формування позитивного "Я", зняття емоційної напруги, підвищення самооцінки та розвиток емпатійних почуттів.

1) діти стають у велике коло, по двоє беруться за руки і повертаються один до одного обличчям. Дивлячись у вічі своєму партнерові, кожен по черзі розповідає, що він любить робити та за що любить себе. Обов'язкова умова гри — промовляти слова: "Я люблю...", у разі ускладнень можна сказати: "Мені подобається робити...", "Я подобаюсь собі, тому що...";

2) група дітей сидить півколом перед уявною сценою. Учасники по черзі виходять на сцену, а кожна дитина з групи розповідає, що їй найбільше подобається в ровесникові. Наприклад: "Мені Вітя подобається за те, що він любить собак". Після цього Зірочка обов'язково голосно і весело проголошує: "Я люблю себе за (тому що)..." Всі аплодують. На сцену виходить інша Зірочка.

Після гри дошкільники розповідають про враження, описують свої почуття та називають їх, порівнюють відчуття Зірочки на сцені та глядачів.

Найкращі друзі

Мета гри: зняття емоційної напруги, поліпшення взаємостосунків дітей через тілесні контакти, закріплення навичок спілкування та знань про тіло людини.

Пари гравців стають у середину кола та виконують інструкції ведучого:

1) привітайтеся вказівними пальцями (правої, лівої) руки, при цьому почергово називайте відомі вам привітання ("добрий день", "вітаю", "привіт"...);

2) погладьте своїм мізинчиком мізинчик партнера, бажаючи йому щось хороше. Наприклад: "Я бажаю тобі доброго настрою";

3) зчепіться середніми пальчиками та намагайтесь перетягнути один одного. Після розчеплення пальців скажіть один одному комплімент. Наприклад: "Яке гарне в тебе платтячко";

4) попрощайтесь безіменним пальчиком і скажіть один одному комплімент ("До побачення, Толю, ти такий добрий", "Прощавай Олю, ти дуже смілива ", "Будь здорова, Іринко, ти дуже ввічлива...").

Після гри діти обговорюють почуття і труднощі, які виникали. Кожна дитина називає емоційні почуття, які вона переживала.

Місток з олівців

Мета гри: розвиток тонкої моторики та контролю за своїми діями, встановлення продуктивних комунікацій між дітьми, дітьми та дорослими, згуртування групи.

Діти парами підходять до столу, на якому лежать непідстругані кольорові олівці. Двоє піднімають олівець над столом, кожен притискає тільки один пальчик до кінця "містка", намагаючись, щоб олівець не випав. Після цього завдання ускладнюється: притримуючи перший "місток", пальцями другої руки (так само) беруть інший олівець. Діти можуть рухатися, потім долучається третя, четверта пара і так уся група. Із самого початку всі дії виконуються мовчки.

Після гри діти обговорюють свої почуття, способи взаємодії, як їм хотілося допомогти собі та іншим дітям, що було найважчим.

Метелик

Мета гри: розвиток уваги та пам'яті, координація слуху та зорових сигналів, формування в дитини просторових уявлень та довільної діяльності, розвиток функцій програмування та контролю, розвиток демократичного стилю спілкування.

Гра може відбуватися як у дитячій групі, так і в сім'ї.

На підлозі малюють сітку з дев'яти квадратів (3x3 кроки). Один з учасників — Метелик стає в квадрат, що в центрі, інший учасник координує та спрямовує рухи Метелика через вербальні інструкції: "Зроби крок праворуч, уперед, ліворуч, назад" тощо. Потім інструкції ускладнюються і стають багато-етапними. Якщо хтось помилиться, учасники міняються ролями. Після засвоєння матеріалу рекомендується продовжити гру на папері:

  1. безпосередньо рухати Метелика по аркушу;
  2. дивлячись на таблицю, подумки переміщувати Метелика, відзначаючи фішкою тільки кінцевий пункт;
  3. із заплющеними очима відстежувати рух Метелика і називати квадрат, в якому він зупинився.

Після гри діти розповідають про свої враження та відчуття.

Казковий камінь

Мета гри: вербалізація прихованої тривоги та страхів, зняття емоційної напруги, виявлення відкритості й довіри у спілкуванні з іншими.

Учасники гри сідають у велике коло. Ведучий тримає великий "Казковий камінь" і каже: "Цей камінь чарівний, а хто його візьме в руки — перетвориться на улюбленого птаха чи звіра, і все відбуватиметься мов у казці". Камінь передається першому гравцеві, який стає у центр кола і називає тварину чи птаха, якими він хотів би бути, і пояснює чому. Потім показує, як він "розмовляє" та рухається — "входить у роль".

Ведучий та діти ставлять різні запитання головному персонажеві, щоб краще дізнатися про його почуття та бажання.

- Ти б хотів бути маленьким чи великим? А чому?

- З ким із звірів ти хотів би дружити? Чому?

- Якщо великий звір тебе образить, що ти будеш робити?

- Що зробити, аби усі звірі (птахи) жили мирно і дружно?

- Якщо маленька пташка заб'ється, то як її будуть втішати І хто?

- Що приносить тобі радість та задоволення?

- Що може стати причиною смутку та розчарування?

- Яку свійську тварину ти доглядаєш удома?

Заєць та Мисливець

Мета гри: розвиток вправності та сміливості у невпевнених дітей, планування та передбачення своїх дій, розвиток емпатії, вольова регуляція вчинків, подолання страхів.

По периметру ігрового поля (приблизно 3x6 м) стоять гравці (позначаючи поле), щоб Заєць та Мисливець не вийшли за його межі. А Зайця та Мисливця ставлять у протилежних кінцях поля і зав'язують очі. Ведучий оголошує: "Зараз темна ніч, тихо-тихо, ніде не чути жодного звуку. Зайчик хоче перебігти на інший кінець поля, де він буде у безпеці. А Мисливець прислухається до звуків і хоче вполювати його. Зайчик намагається дізнатися, де зараз його ворог, і перебігти у схованку, щоб не зіткнутися з ним". Головні персонажі тихо пересуваються по ігровому полю, прислухаючись до звуків. Дійство закінчується втечею Зайчика або його апелюванням. Нові пари дітей починають гру, перевіряючи себе на вправність і сміливість.

Після гри діти обговорюють свої почуття і труднощі.

Запитання до глядачів, які не змогли поводитися тихо: "Що ти відчував підчас гри?", "Що тобі хотілося зробити, аби допомогти Зайчикові?"

Запитання до основних персонажів: "Що ти відчував, коли був Зайчиком (Мисливцем)?", "Що для тебе було важким у грі?", "Що нового ти дізнався про себе?", "Що тобі принесло радість (незадоволення)?", "Що б ти порадив Зайчикові, аби він зміг утекти від Мисливця?"

Театр відчуттів

Мета гри: зняття емоційної напруги, створення відчуття спокою і тілесного комфорту, підвищення довіри до ровесників, розвиток емпатії, формування бажання зробити приємне іншому.

Дійство супроводжує тиха, спокійна музика. Учасники гри не розмовляють між собою (строга вимога). У грі беруть участь не більше семи гравців. На килимок горілиць лягає один з гравців, заплющує очі та максимально розслаблюється. Інші учасники присідають або стають на коліна навколо нього і одночасно дуже ніжно й обережно торкаються його тіла. Наприклад: по п'ять разів — кулачками, пучками пальців, ребром долоні, п'ять разів вказівним пальцем проводять зигзаг тощо. Через хвилин ведучий подає знак, і всі учасники завмирають, а "пасивний" учасник продовжує відпочив, ти ще 3 хвилини (обов'язково) із закритими очима. Інші діти залишаються у своїх позах. Потім змінюється головний учасник гри.

Після закінчення гри діти обговорюють свої відчуття та відповідають на запитання ведучого: "Що було найприємнішим?", "Що не сподобалось?", "Що хотілося змінити?" тощо.

Цю гру можна проводити і вдома, де "активний" учасник придумує свої дотики, але називає частин тіла, до якої дотикається (коліно, ключиця, вухо тощо).

Дорога довіри

Мета гри: розвиток тактильних відчуттів і допитливості, подолання невпевненості та страху пере, темрявою, довіра до інших дітей.

У просторій кімнаті розставлені різні речі: великі та маленькі, гладенькі та шорсткі, ті, що мають запах і звучать, вазони, тощо. Діти парами стають по периметру кімнати. Вихователь інструктує: "Одному з вас я зав'яжу очі — це "незрячий", інший буде "поводирем". Він повинен провести товариша по кімнаті так, щоб той почувався спокійно і впевнено. Можні дотикатися, обмацувати предмети, нюхати їх, але не розмовляти. За 5 хвилин я подам знак, і ви поміняєтеся ролями, а ще за 5 хвилин, після сигналу ви повернетеся на своє місце і розкажете, що від чували під час прогулянки. Завчасно домовляйтесь, як будете вести свого друга (за руку, рука на плечі тощо)". Потім діти відповідають на запитання: "Ще ти відчував, коли був "сліпим"?", "Чи обережно та впевнено поводився "поводир"?", "Ти орієнтувався, де перебував?", "Чи відчував ти щось незвичайне?", "Коли почувався краще: коли вів, чи коли тебе вели?"

Дуже цікаво і продуктивно гратися в цю гру теплої пори року на природі.

Фарби танцю

Мета гри: емоційна розрядка, озвучення емоцій, зняття рухової загальмованості, негативізму, агресивності.

Діти виходять на середину кімнати і стають парами. Кожна пара придумує свій танець. Але якщо один партнер починає танцювати весело, то другий обов'язково танцює сумний танець.

Ведучий вмикає музику, і танці починаються. Кожні 2 хвилини ритм танцю змінюється на протилежний, тобто з веселого на сумний і навпаки.

Коли вмовкає музика, діти обговорюють гру та відповідають на запитання: "Як називався твій танець?", "Що він виражав, і як це стосувалося тебе?", "Чи хотілося тобі поміняти танець? Чому?", "Який настрій у тебе був до танцю?", "Що ти відчуваєш після танцю? Як можна назвати твій стан?"

Усі ігри поліфункціонально ефективні, тому їх можна періодично повторювати в одній дитячій групі. Під час гри дошкільники висловлюють свої пропозиції, вносять поправки, ставлять запитання. Тож одна і та сама гра щоразу наповнюється елементами новизни, що допомагає вихователю створити атмосферу взаємодопомоги та довіри між дітьми.

Видалити Відміна
Забанити Відміна