Закрити
Поради з розвитку мовлення дітей
11 Квітня 2013, 18:46 , Переглядів: 7817
FacebookTwitterLivejournal
Поради з розвитку мовлення дітей Фото: http//indesignartandcraft.com Поради з розвитку мовлення дітей

Мовленнєві проблеми сьогодні стали досить поширеним явищем. У третини обстежених дітей можна виявити мовленнєві вади. Те, що становище при цьому є жахливим, стверджують відомі в країні спеціалісти.

Це явище ускладнюється ще й тим, що деякі мовленнєві вади позначаються на інтелекті дитини. Відома влучна фраза англійського невролога Джексона: «Інтелект їде в упряжці  з мовленням».

Справді, затримки в розвитку мовлення спричиняють затримку розумового розвитку дитини, обмежують її загальний потенціал.

Через голод спілкування дитина в сучасному суспільстві може стати недорозвиненою. А враховуючи зростання мовленнєвої патологи, можна говорити про реальну загрозу генофонду нації.

Мовленнєві проблеми в подальшому житті дитини спричинюють погану успішність у школі. Внаслідок цього - знижена самооцінка, закомплексованість, неврози.

Тому головною метою логопеда, вихователів, батьків дитини з мовленнєвими вадами є мовленнєва підготовка дитини до школи, що є також; профілактикою порушень письма та читання. Ці порушення можуть бути самостійною патологією, а також: наслідком вад усного мовлення.

Порушення читання та письма негативно впливають на формування особистості дитини. Невдачі при оволодінні читанням та письмом спонукають виникненню та закріпленню таких рис характеру, як невпевненість, тривожність, або ж агресивність, озлобленість, негативізм. Ці афектні реакції і можуть бути наслідком порушень читання та письма, або лише супроводжують ці вади, перебуваючи в загальній структурі нервово-психічних захворювань.

Цей матеріал може бути використаний батьками, вихователями, учителями, логопедами для розвитку мовлення у дітей дошкільного віку..

Психологічний механізм порушень читання та письма.

Мовлення, в тому числі і письмове, - це продукт роботи всього мозку. Будь-яка психічна функція, зокрема і мовленнєва, спирається в своєму прояві на визначені ділянки мозку. Але не можна сказати, що кожна психічна функція закріплена за якимсь конкретним центром у корі мозку. Тут діє принцип дина¬мічного стереотипу. І функція може змінювати своє психофізіологічне підґрунтя, користуючись різними ділянками та можливостями мозку.

Можна казати, що, наприклад, мовленнєва функція користується діяльністю всього мозку. Отже, коли ми знатимемо, за що відповідає кожна окрема ділянка мозку, то зможемо впливати на її розвиток. Тим самим зможемо покращити її роботу та вплив на розвиток різних сторін мовленнєвої функції.

Тут доречно сказати про своєчасність розвитку роботи мозку, а значить, і зокрема розвитку мовлення. Відповідно, що раніше виявлено порушення, то ефективніше буде корекційний вплив.

Крім того, цікавим є й такий аспект в роботі логопеда: по проявах дефекту мовлення можна визначити, яка ділянка мозку недостатньо розвинена, і впливати на її розвиток не лише суто в мовленнєвому аспекті, адже будь-яка ділянка (лобна, скронева, потилична, тім'яна) відповідає не тільки за якість мовленнєвого процесу, а й за інші вищі психічні функції.

Тобто йдеться про гармонійний розвиток усього мозку загалом, гармонійний розвиток дитини. Логопеду, який проводить заняття з корекції мовлення, треба мати уяву, до якої ділянки мозку він апелює, коли дає якесь завдання, вправу дитині, знати також за які інші функції відповідає ця ділянка, щоб так само впливати на неї не лише через мовленнєву функцію, а й через інші.

За приклад візьмемо порушення, які спостерігаються у дітей дисграфіків та дисклексиків. Це порушення звуковимови, звукоскладової структури слова, особливості мовленнєвої та ручної моторики динамічної сторони мовлення, стан слухової функції та сприйняття мовлення, мовленнєвого аналізу та синтезу, граматичної побудови мовлення, словникового запасу, зорово-просторових функцій тощо.

Крім названих порушень, нерідко у дітей простежується ліворукість, амбідекстрія або несвоєчасне формування міжпівкульної домінантності. Це також може бути поштовхом до перелічених вад письмового мовлення та читання.

Деякі особливості діяльності мозку.

Отже, як працює мозок? Безумовно, його робота вченими ще не вивчена досконало, але деякі аспекти ми вже знаємо.

Так, лобні системи мозку відповідають за програмування будь-якої діяльності людини, в тому числі і мовленнєвої. Скроневі ділянки - - це зона розпізнавання звуків, як вербальних, так і невербальних. Тім'яна ділянка відповідає за простір, час, кількість. У мовленнєвому плані - - це вся морфологія мовлення. Потилична зона є зоровою в усіх її аспектах. Вона має прямий вплив на письмове мовлення та читання, а також інші прояви мовленнєвої функції. Крім цього, слід зважати на те, як працюють обидві півкулі мозку. Відомо, що люди з правопівкульною домінантністю більш вразливі, емоційні, нерідко обдарованість їх проявляється у творчій діяльності, як художників, поетів, талановитих письменників тощо. Це люди з провідною лівою рукою. Лівопівкульна домінантність - - це схильність до точних наук, логіки, раціоналізму.

Є діти з рівномірним функціонуванням обох півкуль, які однаково володіють як лівою, так і правою рукою. Це амбідекстри.

Не треба плутати дітей-амбідекстрів з дітьми, у яких становлення домінантної півкулі затримується. Визначити це можна по тому, як діти використовують руку. У них важко визначити, яка рука є провідною. Дитина бере предмет то лівою, то правою рукою. Розвиток таких дітей теж затримується: пізніше формується мовлення та інші функції. Мовлення формується з різноманітними вадами.

Як розпізнати, що це за дитина: чи дитина - амбідекстр, чи дитина з несвоєчасно сформованою домінантністю? Якщо дитина однаково володіє обома руками, нормально розвивається, також згідно з віком розвивається мовлення, то немає підстав для тривоги. Але якщо дитині 4-5 років, а провідна рука ще не визначена, розвиток мовлення затримується, затримується становлення інших функцій (мислення, руховий розвиток тощо) - - це вже тривожна ознака, зокрема, треба втрутитись логопеду, психологу, невропатологу чи психіатру. Ще один аспект у вивченні дітей ліворуких та дітей-амбідекстрів. І ліворукі і амбідекстри - це діти групи ризику. У чому ж ризик? Як відомо, вони більш емоційні вразливі, схильні до неврозів за несприятливих умов виховання та за неосвічених відносно їхніх особливостей батьків, вихователів.

Вплив мовленнєвих проблем на особистість

Діти часто мають проблеми у мовленні, зокрема, в читанні та письмі. Дорослі часто вважають, що це лінощі, небажання вчитися, неслухняність. Дитина і без того страждає, що в неї щось не виходить з читанням та письмом, а тут ще й дорослі кажуть їй, яка вона погана порівняно з іншими дітьми. І накопичується в душі дитини образа, знижується самооцінка. А щоб якось компенсувати це, починає шукати і знаходити вихід у негативних проявах: бешкетує, порушує дисципліну, а пізніше нерідко потрапляє в різні асоціальні групи, може стати правопорушником. А якби своєчасно втрутились спеціалісти, цього можна було б уникнути, зберегти здоров'я їхній дитині. І в цьому значна роль логопеда. «Дитина правильно вимовляє всі звуки, - вважають вони, - тому погане читання та письмо потребують дисципліни та контролю».

Всі ці аспекти слід враховувати і батькам, і вихователям, і логопедам. Виконуючи з дитиною якусь вправу, робіть це, усвідомлюючи, на яку ділянку мозку здійснюється вплив, стимулювання. Треба не захоплюватись якимись одноманітними вправами, а якомога більше урізноманітнювати їх, включати в роботу у разі можливості всі ділянки мозку. Безумовно, до кожної дитини слід підходити індивідуально. Коли ми знаємо, з якими функціями у дитини більше проблем, до тих функцій ми добираємо більше вправ, але не забуваємо й про інші, нібито менш постраждалі ділянки мозку. Бо знаємо, що мовлення - - це продукт роботи всього мозку.

От чому, наприклад, у логопедичних групах дитячих садків загальні, фронтальні заняття має проводити вихователь за допомогою розробок логопеда, а логопеду працювати прицільно, тобто індивідуально або ж зі сформованими ним групами дітей із подібною патологією. Тим більше користі, коли, скажімо, батьки працюють зі своєю дитиною окремо за вказівкою логопеда.

Як: виявити домінуючу півкулю мозку?

Обстеження має бути ретельним. Дуже важливо з'ясувати насамперед, яка рука є провідною. У цьому плані не завжди можна довіряти батькам. Наприклад, на запитання «Якою рукою ваша дитина малює чи їсть?» батьки, буває, впевнено відповідають: «Правою».

Дитина й справді пише, малює правою. Але чому? А тому, що навіть дитину ліворуку змалку могли привчити до правої руки: «Тому що так правильно». Але ж півкульну домінантність не змінити. Не можна безслідно перемінити провідну руку. Мозок відповість на це погіршенням стану дитини, насамперед психоемоційним, а далі й соматичним.

Тому краще самому спеціалісту переконатися в тому, як працюють півкулі мозку. Чи це дитина ліворука, чи амбідекстр, чи встановлення домінантності запізнюється? Для цього існують спеціальні тести. Для неспеціаліста в цій справі тести не завжди можуть дати чітку відповідь. Але все ж таки схильність дитини до якоїсь руки можна помітити.

Можна протягом дня спостерігати за дитиною (але щоб вона цього не помітила, якою рукою вона щось робить: бере іграшку, ложку, вказує тощо). І ста¬вити позначки біля граф «права рука» і «ліва рука».

Також можна попросити дитину щось намалювати на аркуші паперу, який поділений навпіл. Малюнок нехай буде такий самий, як праворуч, так і ліворуч, але малювати на одній частині аркушу паперу треба правою рукою, на іншій - - лівою. Різницю або однаковість можна помітити одразу.

Або ж подивитись, яка рука провідна під час таких вправ:

  • Закрутити кришечку на пляшці.
  • Розрізати папір ножицями.
  • Нанизати намистинки.
  • Почистити взуття щіткою.
  • Намотати нитку на котушку.
  • Перелити воду з однієї ємності в іншу.
  • Потрапити голкою, шпилькою у невелику крапку.
  • Відгвинтити гайку.
  • Скласти дрібні деталі у вузький циліндр.
  • Розкласти картинки.
  • Стерти гумкою.
  • Засилити нитку в голку.
  • Почистити себе, струсити пил.
  • Дістати намистинку ложкою зі склянки.
  • Застебнути замок-блискавку на сумці.
  • Взяти чашку, зробити кілька ковтків води. Умова під час виконання: дитини не має знати, для чого вона все це виконує.

Отже, з'ясувавши, яке сприйняття оточуючого світу, правопівкульне чи лівопівкульне, працюючи з дитиною, треба робити акцент у роботі на лівопівкульне сприйняття, а з дитиною, у якої провідна права рука правопівкульна. А якщо дитина - амбідекстр, стимулюємо гармонійно обидві півкулі.

Це також має відображатися у підготовці до заняття з дитиною..

Вправи для стимулювання правої півкулі це такі, які активізують образне мислення, почуття, уяву, цілісну картину світу. І тут слід спеціалістам, які пра¬цюють з дітьми, батькам, вихователям самим бути творчими, щоб шукати такі ігри, вправи.

Особливості дітей з різним півкульним домінуванням

Також слід враховувати специфічність роботи півкуль мозку, їх домінування. Працюючи з дитиною ліворукою або амбідекстром з будь-якої її мовленнєвої вади, треба враховувати, що ця дитина належить до групи ризику за своєю вразливістю, більш емоційним сприйняттям оточення. І хоча емоційне сприйняття світу властиве всім дітям, особливо раннього віку, діти з правопівкульним акцентом потребують більш уважного ставлення до свого психоемоційного стану.

Основне навантаження в цьому питанні, безумовно, накладається на батьків. Дітям потрібна спокійна домашня обстановка, врівноважені батьки, які розуміють проблеми своєї дитини і не звинувачуватимуть безпідставно в лінощах та небажанні вчитися.

Вони розуміють, що якісь види робіт даються дитині важче не тому, що вона не хоче, лінується, а тому, що її мозок більш налаштований на іншу роботу. І неприйняття дитини в цих питаннях, дратування і навіть покарання лише погіршують стан дитини та її можливості. З такою дитиною треба працювати більш терпляче, толерантніше.

Діти з лівопівкульним акцентом інші: більш врівноважені, менш вразливі, не так гостро можуть приймати якісь незвичайні події. Про таких дітей варто знати, що вони іноді не можуть так гарно щось намалювати, заспівати чи виконати інші вправи, які потребують уявлення, творчості. Проте вони чітко і залюбки виконують якість логічні вправи, задачі.

І таким дітям не слід дорікати в тому, що вони не дуже старанні у важких для них справах. Треба з розумінням ставитись до їх особливостей, щоб не зашкодити вразливій дитячій психоемоційній сфері.

Але в іграх, вправах, заняттях з дітьми обов'язково слід апелювати до недомінуючої півкулі. Тобто дітям з переважно правопівкульним домінуванням давати більше вправ, ігор, задач на логічне мислення, розрахунок, конструкційну діяльність, а дітям з лівопівкульним домінуванням ігор, вправ на інтуїцію, передбачення, образне мислення.

Все це збагатить, зробить більш гармонійним розвиток дитини, а тим самим внесе неоціненний вклад у формування мовлення дитини.

Умови ефективної роботи над уявою

Як відомо, звукова оболонка слова розташовується в лівій півкулі мозку, а образ цього слова - - у правій.

Деякі батьки намагаються іноді навчити дитину Із затримкою мовленнєвого розвитку говорити чисто механічно: «Скажи «машина», «кішка» тощо. Такий спосіб навчання мовлення є недосконалим, бо звертання йде тільки до звукової оболонки слова, тобто до лівої півкулі.

Мовлення розвиватиметься тоді, коли розвиваються знання дитини про оточуючий світ, а також уява, тобто відбувається апелювання до правої півкулі.

Тому дуже важливими є вправи, ігри на розвиток уяви, чим займається права півкуля мозку. Такій роботі треба приділяти значну увагу, особливо з дошкільниками, у яких мовленнєвий розвиток затримується. Не буде зайвим, якщо на кожному занятті з дитиною застосовуватимуться ці вправи, ігри.

Це можна роботи як із розплющеними очима, так і з заплющеними. Із заплющеними навіть краще, бо в мозок не надходять зайві подразники з оточуючого світу і дитина більше концентрується на своїй уяві.

Але треба врахувати ще одну важливу умову. Якщо дитина чомусь напружена (незвична обстановка, незнайомі люди, напружений вихователь, батьки чи логопед), тренування уяви не буде якісним. Безумовно, напруга погано впливає на виконання будь-якої справи. Але, якщо йдеться про таку чутливу діяльність, як уявлення, то напруга може взагалі зруйнувати її.

Розслабленість, спокій - це взагалі важливі умови для якісного виконання будь-якої роботи, а не тільки мовленнєвої. Але під час роботи над уявою слід створити умови для того, щоб розслабити дитину і зосередити на виконанні вправи.

По-перше, це те, якою має бути доросла людина, яка займається з дитиною. Якщо, наприклад, лікар-гіпнолог буде напруженим, скутим, сердитим, роз¬дратованим, йому буде важко або неможливо занурити хворого у спокій чи сон, що вкрай важливе для одужання.

Так само і в роботі з дитиною. Маленька дитина - - це ніби дуже чутливий механізм. Вона може не все зрозуміти, що діється. Але на психоемоційному рівні дитина відчуває напругу дорослого або фальш і мимоволі стає напруженою сама. І тоді ніякі умовляння, пояснення, як виконувати вправу, не допоможуть.

Як приклад, можна нагадати про ситуацію, коли дитина вдома виконує складне шкільне завдання. Воно в неї не виходить, дитина нервує, напружується. Умови для правильного виконання вправи в такому стані погіршуються. Та от у процес втручаються батьки: «Треба було на уроці уважно слухати вчительку, а не відволікатися! Подивись, як гарно навчається Сашко, а у тебе завжди якісь проблеми! Не встанеш, поки гарно не зробиш все!» І так далі в такому ж дусі. А якщо щось і пояснюють, то дуже сердиті, знервовані. Можна бути впевненим: у таких умовах, коли дитина також стане напруженою, вона навряд чи зможе справитись із завданням.

Може, хтось з батьків буде суперечити і скаже, що з паском дитина зробила все гарно й чисто. Але чи варте це того негативного впливу на здоров'я дитини, яке може обернутися з часом будь-якою хворобою дитини (бо це так, стверджують лікарі).

Отже, працюючи з дитиною, дорослий сам повинен бути спокійним, неквапливим, доброзичливим, щоб не тільки не напружити дитину своїм станом, а навпаки, розслабити, підготувати до вправи.

По-друге, мовлення дорослого також має значення для успішного виконання вправ на уяву. Розмовляти треба неголосно, неквапливо. Таке мовлення є засобом досягнення розслаблення.

Рухи також вносять свій вклад. Вони не мають бути різкими і швидкими. Треба уповільнити все: і мовлення, і рухи. Все це обов'язково позитивно відбиваєть¬ся на результаті.

Крім того, можна навіть застосувати в роботі з дитиною поради відомого лікаря Алієва. Він запропонував особливу систему, яку назвав «Ключ». Його вправи можуть значно розслабити дитину перед виконанням вправ.

От деякі із запропонованих вправ.

  1. Дитина стоїть із заплющеними очима. Руки витягнуті вперед. Запропонувати дитині зосередити увагу на одній руці. Уявити, начебто вона дуже повільно починає підніматися вгору. Не треба квапити дитину. І невдовзі буде помітно, як рука начебто сама починає повільно підніматися вгору. До того ж попередити дитину, щоб вона спеціально руку не піднімала, а тільки уявляла її рух. І невдовзі вона з подивом побачить, що її рука піднімається сама.
  2. Те саме можна зробити, уявляючи, як одна з рук повільно починає опускатися.
  3. Так само уявити, як голова дуже повільно ледь помітними рухами починає повертатися в бік плеча.

Під час виконання цих рухів попередити дитину, щоб рухи виконувалися не ривками, а плавно. Такі уявлення руху можна виконувати із пальцями рук, уявляючи із заплющеними очима, як пальці починають рухатись у зазначеному напрямку.

Всі ці рухи швидко наближають до релаксації, заспокоюють дитину, до речі, дорослих теж. Після цього спокійна, розслаблена дитина набагато ефективніше зможе працювати з будь-якими вправами, в тому числі і з уявою. Всі ці вправи, які дуже дивують не тільки дитину, а й дорослу людину, базуються на законах, відкритих відомими фізиками Фарадеєм та Шеврелєм. Йдеться про ідеомоторику, тобто коли людина уявляє якийсь рух, сигнали з мозку надходять у визначені м'язи, і вони створюють непомітні для ока мікрорухи, які також непомітно для людини піднімають, наприклад, її руку.

Слід додати, що створення спокійного сприйняття дитиною нових вправ, їх виконання, безумовно, стосується не тільки роботи з уявленнями, а й для будь-якої роботи з дитиною, якщо ми хочемо, щоб дитина охоче, з цікавістю, якісно засвоювала, запам'ятовувала нові знання.

Стимулювання розвитку мозку

Особистість є гармонійною, коли обидві півкулі мозку високо організовані. Дитині треба розвивати діяльність обох півкуль. Освіта повинна мати всебічний характер, враховуючи те, що різні ділянки мозку відповідають за рідні види діяльності.

Якщо казати за мовлення, то питання стимуляції розвитку мозку є дуже актуальним для нього, бо в процесі функціонування мовлення бере участь весь мозок.

Іноді батьки завзято розвивають свою дитину в якомусь одному напрямі. Це може бути музика, або спорт тощо. Вони бачать свою дитину відомим музикантом чи великим художником, забуваючи про розвиток ділянок мозку, які відповідають за інші виді діяльності.

У результаті дитина справді може досягти великих успіхів у якійсь справі, а от в інших напрямах бути безпорадною. Так виховується людина, яка у відомого дитячого поета С Маршака «вместо шапки на ходу он надел сковороду».

Стимулювати розвиток мозку дитини, зокрема, можна іграми, вправами, інформацією. Вони - джерела для такого розвитку, тому не треба шкодувати часу для таких ігор, вправ, занять.

І ще одне зауваження. У заняттях з маленькою дитиною все ж таки більше треба задіювати праву півкулю діяльності, бо слово народжується в образах, почуттях, уяві. Тут треба включати не лише вправи на те, що бачу, а й чую, торкаюсь, відчуваю. Тобто задіювати всі аналізатори: зоровий, тактильний, слуховий, а також відчуття запаху та смаку.

Автор: Семак Світлана Мирославівна, методист з дошкільної освіти та корекційної освіти
Видалити Відміна
Забанити Відміна